|
Переповажена, пречорна, в дбалій долі, В маленьких гривках вся – повітря та бадьор, Вся розсипаючись, вся утворивши хор – Сирі грудки землі моєї й волі. При ранній оранці чорніє просто в синь, Тож в ній беззбройна твориться робота, – Тисячогорб’я перералених молінь: Десь є щось безобвідне в тих обводах. І все ж таки земля є похибка, обух. Не ублагать її, хоч як їй в ноги бухай: Гнилькою флейтою настерігає слух, Кларнетом вранішнім ледь-ледь холонить вухо. Як скиба на леміш смакує, чисто лій, Як степ мовчить в квітневім обороті! Чолом, чорноземе: очей набудь, змужній... Чорномовчання чорномовне у роботі.
|