|
Доволі кваситись, папери в стіл засуньмо, Бо славний біс мене опанував, Неначе в корінь голову шампунем Мені відмив цирульник Франсуа. Тож б’юсь в заклад, що й досі я не вмер ще, І, як джокей, я голову кладу, Що можу напрокудити, як вперше, В забігу, на сягнистому ходу. Ще зважую, що тридцять перший нині Чудовий рік черемхою пашить, Що геть усі дощовики змужніли, І вся Москва на яликах летить. Тож не хвилюймось: часу ще достатньо. Я поступово швидкість розів’ю, Холодним кроком вийдемо до старту, Бо я зберіг дистанцію мою.
|