|
Колються вії, у грудях скипіла сльоза. Чую без страху, що буде та буде гроза. Дивний котрийсь заганяє мене в забуття. Хоч і задушливо, – прагну до смерті життя. З нар я підвівся на перший розкотистий звук, Дико і сонно іще озирався навкруг. Так ось бушлатник співає шершавих пісень. Коли зоря над тюрмою віщує нам день.
|