|
Я вернувся до міста, що сходжено скрізь, До прожилків знайоме, до залоз і сліз. То ковтай же скоріш, як вернутись зумів, Жир густий ленінградських сяйних ліхтарів. Пізнавай же скоріше грудневий деньок, Де у дьоготь зловісний підлито жовток. Петербург, я не хочу кінця до пори: В тебе є телефонів моїх номери. Петербург, я ще маю адреси усі, За якими знайду мертвяків голоси. Мої східці із двору, непевний замок, Б’є у скроню вже видертий люто дзвінок. Всеньку ніч я чекаю гостей дорогих, Ланцюжків, мов кайданів, торкаюсь дверних.
|