|
Зі щабля на щабель – ще крок – На розшарпаний ліз я сінник, – Дихав млістю молочних зірок, Простір всотував, як стільник. І подумав: нащо будить Мав звучань подовжених рій, На одвічних чварах ловить Еолійський чудовий стрій? Ківш із зорями сімома; Знає світ добрих п’ять чуттів. Набрякає, дзвенить пітьма. Як зроста, дзвенить поготів. Величезний розпряжений віз Сторчма – всесвіту впоперек. Сінниковий хаос наскрізь Залоскоче – цур тобі, пек. Шурхіт наш від чужої луски, Проти шерсті світу наш спів. Ліру правлю – не боязкі, Що в руні кошлатім заспим. Тих, що випали з гнізд, щиглів Косарі вертають назад. Із вогненних вирвусь рядів, Повернусь у свій звукоряд. Щоб рожевої крові зв’язок І трави сухорукий дзвін Розпрощались: одна – в разок, Інша – в сну заумну глибінь.
|