|
Кому зима – арак і пунш блакитноокий, Кому – коричне запашне вино, Кому – зірок наказ, солоний та жорстокий У димний курінець перенести дано. І трішки курячого теплого посліду І надаремного овечого тепла; Віддам все за життя – турботи прагну, відай – Душа і сірником зігрітися б змогла. Поглянь: в моїй руці із глини глечик тільки, І бідкання зірок слабкий лоскоче слух. Та жовтизну трави і теплоту суглинку Не полюбити як крізь жалюгідний пух? І вовну гладити, гортаючи солому, Голодувати, як узимку деревця, Тягнутись з ніжністю безглуздо до чужого, Шукати в пустоті й чекати без кінця. Хай змовники ідуть-спішать собі по снігу Отарою овець, крихкий ламають наст, Кому зима – полин і дим гіркий нічлігу, Кому – крутезна сіль урочистих образ. Підняти би ліхтар на довжелезній палці, Із псом бо навздогін зірок шукати вість. І з півнем в горщику надибати гадалку. А білий, білий сніг до болю очі їсть.
|