|
Тебе горби високі оточили, Немов отара, ти у діл збігаєш; Камінням – чи рожевим, а чи білим, – В прозорім і сухім повітрі сяєш. Гойдаються розбійницькі фелюги, Горять в порту бандер турецьких маки В тростині щогл, скляніють хвилі туго, Й на довгих линвах – човники-гамаки. На всі лади, всіма сльозами вмите Всяк цілоденно «яблучко» співає, Та сім’я золоте розвіяв вітер – Воно пропало, вороття немає. А у провулках, щойно звечоріло, Цигикають, зігнувшись, музиканти – Удвох а чи утрьох, та так невміло – Свої невірогідні варіанти. О горбоносих мандрівців фігурки, О середземний зоопарк веселий! Виходять, в рушники убравшись, турки, Як півні ті з малесеньких готелів. Везуть собак в тюрмоподібній фурі, Пил по бруківці крутить завірюха, І незворушний між базарних фурій З панцирника монументальний кухар. Йдемо туди, де квітнуть всі науки, Де ремесло шашличне й чебуречне, Де вивіска, зображуючи брюки, Нам про людину дасть поняття точне. Сурдут – немов стремління безголове, Цирюльникова скрипочка летюча І месмерична праска як поява Небесних праль, як усмішка тягуча. Тут з гривками панянки, вже прив’ялі, Вбрання собі видумують на диво. В трикутних капелюхах адмірали Пригадують Шехерезади сниво. Прозорі далі. Трохи винограду. Постійно свіжий вітер дме від моря. Тут близько і до Смирни, й до Багдада, Та шлях важкий, і скрізь – ті самі зорі.
|