|
На пієрійських каменях гарячих Поволі музи свій танок вели, Щоб звідти бджоли – лірники незрячі Меди Іонії на північ принесли. Щоб холодок окреслив лоб дівочий І долетів, немов луна від струн, Щоби нащадків упізнали очі Далекі риси витончених трун. Весна прямує на елладські луки, Сафо примірила веселий стрій. Цикади цілять молоточки-звуки, Каблучку з пісеньки кують мерщій. Дебелий тесля зводить стіни зрана, Весілля – в хату, кури – під топір! А чоботяр розтягує старанно На черевики п’ять волячих шкір. Незграбна черепаха, груба ліра Повзе ледь-ледь під теплим промінцем, Лежить собі на сонечку Епіра І гріє золотаве черевце. То хто ж таку попестить, поплекає, Торкне, сторінку ніби прогорне? Вона Терпандра уві сні чекає – Коли суха долоня пригорне. Дубкам дає напитися криниця, Волосся пестить вітер у трави. На втіху бджолам пахне медуниця. О, де ви є, священні острови, Де не ламають хліб, лиш цівка біла – До вин і меду молоко – п’янить, Де праця синє небо не закрила І колесо легким крилом бринить?
|