|
Славімо, браття, сутінки свободи, Урочий вельми епізод! В бурливі ніччю чорні води Занурено чагар гризот. В глухі часи до смерку сходиш, О, сонце-цвіт, суддя – народ. Славімо суджену недолю, Котру в сльозах народний тягне проводир. Славімо владну присмерком недолю, Важку, гнітючу вздовж і вшир. Хто з серцем – той вчуває: йде додолу Час-броненосець – просто в вир. Ми в бойову когорту вміло Впрягли крилатих – під шумок Не видно сонця, в веремії Б’є щебетання ластівок. В тенетах – в сутінках стихії – Не видно сонця, непроглядний змрок. Ну, спробуймо-таки: натужний, недолужний, Скрипучий поворот стерна. Земля – заскочена. Ми – мужні. Орати океан здаля Не кинемо й над Летою в сутужжі, Бо десяти небес дорожча нам земля.
|