|
Я не шукав, повір, квітучу плинність Твоїх, Кассандро, губ, твоїх очей щораз. Та є у грудні урочиста пильність, Що мучить споминами нас. В сімнадцятім, у грудні – хто дав згоду? – Позбулися ми на кохання прав; Того грабують волею народу, Той сам себе пограбував... Невдовзі у столичнім шалі На скіфськім святі з берегів Неви – На знавіснілім і огиднім балі Хустину зірвуть в тебе з голови. Але якщо життя – лиш марення вимога І корабельний ліс будинками здійма, Тебе я полюбив, безрука перемого, Й тебе, зачумлена зима. На площі із броньовиками Якийсь один – ява чи сон? – Вовків огненними лякає головнями: Свобода, рівність і закон. Недужа, стишена Касандро, Чи справді – вже не вірю й сам – Славетне сонце Олександра Тому сто років сяяло і нам?
|