|
Коли на вулицях і в тишині келейній Втрачає глузд людська юрма, Холодного і чистого рейнвейну Запропонує люта нам зима. У срібному відрі нам пропонує стужа Валгалли збілене вино, І світлий опівнічний образ мужа Чимось нагадує воно. Але північні скальди грубі, Не радо грають, навмання, Дружинам опівнічним любі Бурштин, пожежі та гульня. Повітря півдня тільки сниться – Чужого неба чар і глузд. І все ж уперта молодиця Не піднесе його до вуст.
|