|
А. В. Карташеву Межи священників левітом молодим На чаті вранішній він довго зоставався, Хоч іудейська ніч густішала над ним, І храм зруйнований понуро підіймався. Він говорив: небес тривожна жовтина! Вже над Євфратом ніч: шалійте, ієреї! Подумали жерці: не наша в тім вина – Се чорно-жовтий світ, се радість Іудеї! Він з нами був, коли, обабіч ручая, Ми в золотий вісон Суботу пеленали І семисвічником тяженним осявали Єрусалима ніч і подих небуття.
|