|
Іще весняні асфоделі Не ллють прозоро-сірий сум. Ще справжній шерх піску, і скелі. Живої хвилі тихий шум. Ти, душе-Персефоно, линеш До кола тіней, в темний світ. Та в царстві мертвих не зустрінеш Засмаглих рук легкий привіт. То чом труну тримає човен, І слізна правиться хода, І чорних руж дурманну повінь Несе фіалкова вода? Душа прямує крізь тумани Туди, де срібний Меганом. Там, повертаючи, розтане Вітрило чорне над човном. Як швидко пролітають хмари, Мов темні пасма довгих гір, І чорних руж леткі примари До вітряних розносить зір. Торкається країв триреми Скорботний спогад, прапор сліз, І проводжає смутним треном Корми тривожний кипарис. Легеньким віялом ледь шурхне Минулих літ журливий лет, В піщаний вир тремтливо пурхне Таємно-темний амулет. Душа прямує крізь тумани Туди, де срібний Меганом. Там, повертаючи, розтане Вітрило чорне над човном!
|