|
Моя воля – патериця, В ній буття осердя й вісь, Чи в народі угніздиться Моя істина колись? Цій землі я не вклонився, Перш ніж став собі своїм; Посох взяв, розвеселився Й рушив у далекий Рим. Не розтане сніг в долині На чорноземлі-ріллі, І чужі мені донині Рідних скарги і жалі. Сніг розтопить лиш на кручах Сонцем істини жарким, Гідно патерицю вручать, Я побачу з нею Рим!
|