|
Про давній час, простий і грубий, Копита кінські тупотять. І двірники в кудлатих шубах На дерев’яних лавах сплять. На стук у ковані ворота, Як цар ледачий, вартовий Звіряче позіхнув з дрімоти – І зринув, скіфе, образ твій! Коли з ледь теплою любов’ю Овідій Рим і сніг тулив У співи, славлячи волову Гарбу між варварських возів.
|