|
Йдучи в неділю, похорон побачив Поблизу кірхи, поглядом простежив. Хоч не зважав, та все одно відзначив Неспокій поховального кортежу. Чужинська мова не сягала слуху, Лише сіяла вишукана збруя, Бруківка з-під підков співала глухо Святково-молитовне алілуя. В кареті, де під маскою печалі Байдужість заховалась у люстерко, Без слів, без сліз, без співчуття і жалю Осінніх руж майнула бутоньєрка. Тяглася іноземців стрічка чорна, Всі пані йшли заплакані відверто, Рум’янець під вуаллю, часу жорна Покваплював над ними кучер впертий. Хто б ти не був, небіжчику, будь певний, В останню путь тебе провели гідно. Була сльоза, і помин був душевний, І дзвін дзвонив суворо-принагідний. Я думав: марнословити не треба. Ми не пророки, навіть не предтечі, Нам рай не благість, пекло не ганеба, І світло наше – промінь в порожнечу.
|