|
Супутник страху – в безміри падіння, Сам страх – передчування пустоти. Хто кидає нам брили з висоти, Чи ж не приймає камінь іго тління? І дерев’яним кроком безгоміння Брукованого двору зміряв ти. Жадоба смерті й туга широти – Ці грубі мрії, це легке каміння. Хай буде проклятий готичний схов, Де стеля обморочує, мов скеля, І де не спалюють веселих дров. Одному – вічність, багатьом – пустеля; Та хто в миттєвім радощі знайшов, Жахна його судьба, хистка оселя.
|