|
Життя, звичайно, не суцільне свято, Й природа часом – сіра, як рядно. В легкім сп’янінні хочеться ізнов Відчути барви світу небагаті. Куйовдить вітер хмару пелехату, Покірно якір падає на дно, І, бездиханна, наче полотно, Душа над виром висить, як проклята. Та я люблю на дюнах казино, Широкий вид в затьмарене вікно І промінець на скатерці зім’ятій; В привіллі вод морських зеленуватих, Коли, як ружа, в келиху вино, – Ловити зором чаєчку крилату.
|