|
Одноманітність зір, Ця надокучна вись! Здрастуй, мій дивний звір, Вежі стрілчаста вісь! Каменю, шовком будь, Ниттю тонкою стань, Неба порожню грудь Голкою наскрізь зрань. Доля людська – лиш мить, Чую вже міць крила. Так, а куди ж помчить Думки жива стріла? Може, свій строк в пітьмі Вичерпаю й вернусь: Там – я кохать не міг, Тут – я кохать боюсь...
|