|
Гойдає вітер витончене віття, І голос дроту мідного міцніє, І плями снігу – сяюче лахміття, Остаток зшитку бідного видніє. О, небо, небо, мені будеш снитись! Невже украй сліпа твоя зіниця? І день згорів, сторінку мов спалив хтось: Лиш трохи диму й попелу дещиця! Перлистий почерк визнати не можна, І зайвий сенс мережива узорний; І тільки мідь тремтить непереможно, І простір ріже, ниже бісер чорний. Хіба я знаю, чому ж то я плачу? Лише співати і вмирати вмію. Не муч мене: нічого я не значу І чорний хаос в чорних снах лелію!
|