|
У повітрі похмура волога; Не лякає по-доброму ліс. Хрест самотніх мандрівок до Бога Я б з покорою знову поніс. Збайдужілій вітчизні неґречно Нарікання, мов качка, злетить, – До життя в напівтіні причетний, Я не винний у цій самоті! Постріл гримнув. Над озером сонним Став для крил непосильним підйом, Загубилися стовбури сосен У відбитках подвійних водойм. Небо тьмяне із дивним просвітом – Світовий затуманений біль – Ти дозволиш мені не любити І туманом піти без зусиль.
|