|
Тут повітря лунке і вологе; Добре в лісі, не бійсь завчасу. Легкий хрест у самотні дороги Я покірно ізнов понесу. Й до байдужої знову вітчизни Мов та качка, злітає докір, – Я живу серед світу трутизни, Там, де кожен як загнаний звір! Постріл грянув. Над озером сонним Крила качок тепер не несуть, І подвійним буттям монотонним Одурманена сосонок суть. Небо тьмяне із відблиском дивним – Усесвітня туманна юдоль – О, дозволь мені бути невтримним І тебе не кохати дозволь.
|