|
Вогким сумом повітря налите, В лісі затишно, мов уві сні. Хрест легкий тут самотньо бродити Понести доведеться мені. Й знову докір теренам прокволим, Наче птаха, угору зліта, Бо живу я життям сутінковим, Де об’єднує всіх самота! Гримнув постріл. Над озером мрійним Важко крила качок тріпотять, І буттям задзеркальним подвійним Задурманені сосни стоять. Неба тьмяного відсвіт незнаний – Біль всесвітній туманний обпік. О, дозволь мені бути туманним І тебе не кохати повік.
|