|
Із виру і злого, і в’язкого Я зріс, як тростинка легка, І пристрасно, й томно, і з ласкою Заказану дійсність вдихав. І никну, немовби покинутий, В холодний і топкий спочин, Відрадісним шелестом стрінутий Коротких осінніх хвилин. Щасливий презлою образою, В житті, що так схоже на сон, Таємно і кожному заздрю я Й закоханий в кожну з персон.
|