|
Сніг менше падає, присталий, Прозоріший вікна кришталь, І синя на стільці вуаль Лежить, покинута недбало. Сп’яніла тканка ця сама, Ласкавим світлом оповита, Її ще не скінчилось літо, Мов не торкнулася зима. Якщо поміж льодів жорстоких Струмує вічний холодок, Отут – тріпоче рій бабок Недовговічних, синьооких.
|