|
М.Ґумільову Будинків урядових жовті мури Знов виринули з снігової мли, Сідає в сани правознавець хмурий, Ретельно підгорнувши край поли. Зимують пароплави. У затоці Вогнів каютних лінія крива. Страхітлива, як панцерник у доці, Натомлено Росія спочива. А край Неви – півсвіту амбасади, У ясноті – Адміралтейства міць! І багрянець державної облади Убогіший від грубих власяниць. Обридли снобу Півночі тенети, Нудьги Онєгіна старий оброк; А на Сенатській – снігові замети, Дим вогнища, багнета холодок... Черпали воду ялики і чайки Навідувались до складів пеньки, Де, сбітень пропонуючи та сайки, Лиш оперові бродять мужики. Мотори мчать, туман ще не розвиднів, І, пішоходства звідавши сповна, Соромиться дивак Євгеній злиднів, Бензин вдихає й долю проклина!
|