|
Де римський судія чужий народ судив, – Стоїть базиліка, – і щасно, й без перерви, Немов колись Адам, напружуючи нерви, Легкий хрестовий звід вінчає диво з див. Виказує себе таємний ззовні план! Потурбувалася підпружних арок сила, Щоби вага тяжка стіни не роздавила, І зводу гордого безсилий тут таран. Стихійний лабіринт, незрозумілий ліс, Душі готичної глибини змістів гострих, Єгипту давня міць і християнський острах, Тростинка – й поруч дуб, і цар їм – прямовис. Та що ретельніше, твердине Notre-Dame, Твої страхітливі досліджував я зводи, То думав я певніш: з недоброї породи, – Час надійде, – красу створю колись я сам.
|