|
Світає, і співа сирена, Бо сьома ранку вже. Старий, мов явлення Верлена, Твій час. Бог вбереже! В очах дитинний чи лукавий Зелених іскор шал; На шию начепив яскраву, Сливе турецьку, шаль. Блюзнірські, блазенські мурмоче Слова, товариші. Він висповідувався б конче – Та спершу би згрішив. Хто він – зневірений робочий Чи сприкрений картяр – Синець під оком після ночі, Як райдужний ліхтар. А вдома, лаючись крилато, Розлючена, бліда Стрічає п’яного Сократа Жона. Його шкода!
|