|
Світанок вже. Співає всім сирена: Так сьома наступає для всіх нас. Старий, чимсь дуже схожий на Верлена: «Рушай відтак. Тобі іти вже час». Він дивиться кумедно, мов дитина, Зеленоока посмішка – здається, Та шию обгортає не ряднина – Хустина визерунчаста – турецька. Він сам до себе щось під ніс шепоче, Зневажливо до Господа – відверто. До панотця сповідатися хоче, Сам – до гріха по-перше цілить вперто. І хто він є? Той стомлений робочий Чи той картяр без копійчини – враз? Підбитим оком, що посеред ночі Як райдуга цвіте – дивує нас... А вдома вже – лайлива, мов крилата, Від гніву аж сувора та бліда Його дружина! Зустріча Сократа, Що перебрав за край того вина!
|