|
Мій тихий сон, супокій щохвилинний – Мій невідомий, мій чаклунський ліс, Там шерехи приглушені ялинні, Там потаємні шепоти завіс. В бездумних стрічах, в туманах полемік, На розстані здивованих очей Той шерех знов, зникомий і півтемний, Під попелом зникає і тече. А вже туман закутує обличчя, І завмирають на вустах слова, Немов крило сполошеної птиці Лягає тихо в листяний єдваб.
|