|
Мій тихий сон, супокій щохвилинний – Мій невідомий, мій чаклунський ліс, Там шерехи приглушені ялинні, Там шовковисті шепоти завіс. В бездумних стрічах, в туманах полемік, На розстані здивованих очей Той шерех знов, зникомий, напівтемний, Під попелом зникає і тече. А вже туманом одягає лиця, І слово завмирає на вустах. Здається – крила зляканої птиці Майнули у звечірених кущах.
|