|
Збережи мою мову назавжди за присмак нещастя і диму, За цей совісний дьоготь роботи й терпцю смолянисті моря. Як вода новгородських криниць – темнувата й солодка на зиму, Щоб відбилася в ній на Різдво сімома плавниками зоря. І за це, батьку мій, панібрате й помагачу любий, Я – невизнаний брат і відступник в народній сім’ї – Обіцяю такі вже дрімучі навергати зруби, Щоби в них татарва опускала князів у цебрі. Хай би тільки любили мене всі ці плахи задублі – Із прицілом на смерть городки так щибають в саду – Я за це все життя хоч в залізній проходжу кошулі Й для петрівської страти в лісах топорище знайду.
|