|
Збережи мою мову назавжди за присмак нещастя та диму, За смолу кругового терпіння і за труду дьоготь стидкий. В новгородських криницях має чорною бути вода і слодимою, Сімома щоб плавцями відбилась різдвяная зірка у ній. І за теэ, мій батьку, мій брате, неґречний помічнику рідний, Я, невизнаний брат, відщепенець в народній сім’ї, Збудувать обіцяю такі величезні цямрини, Щоб у них татарове пускали князів на цебрі. Аби тільки любили мене плахи ці, і морозні, і грізні, Як, на смерть наміряючись, скраклі збивають в саду, Я життя все проходжу хоч в льолі залізній Й сокирище для страти Петровської в лісі знайду.
|