|
Славетної я не побачу “Федри” В багатояруснім старім театрі Із височин півтемних галереї, При вогниках недогарків свічок; Байдужий до квапливості акторів, Які збирають оплесків ужинок, Я не почую звернений до рампи Оперений в подвійну риму вірш: – О, як наскучили оті заслони... Театр Расіна! Громіздка завіса Від іншого нас віддаляє світу; Бентежачи глибокими брижами, Між нами й ним запона пролягла. Спадають із плечей класичні шалі, Розтоплений стражданням, кріпне голос. І з ним скорботного доходять гарту Обуренням розпечені слова... Я на Расінове спізнився свято... Та знов афіші шурхотять зотлілі І лине пах шкоринки помаранча І, мовби по столітній летаргії Прокинувшись, говорить мій сусід: – Намучившись безумством Мельпомени, Я тільки спокою в житті бажаю; Ходімо, поки глядачі-шакали На розтерзання Музи не прийшли! Коли б то грек побачив наші ігри...
|