|
Я не побачу знамениту «Федру», У старовиннім яруснім театрі, З прокопченої наскрізь галереї, При світлі опливаючих свічок. В байдужості до суєти акторів, Які збирають оплесків жнива, Обернений до рампи, не почую Оперений в подвійну риму вірш: – Мене ці покривала полонили... Театр Расіна! Надміцна завіса Від світу іншого нас відділяє; І зморшками глибокими хвилює, Між ним і нами, мов заслін, лежить. І падають з плечей класичні шалі, Міцніє зм’яклий у стражданні голос, Скорботного вже досягає гарту Розпечений обуреннями склад... На свято я спізнився до Расіна... Знов шурхотять сухі, мов тлін, афіші, Ледь чутний запах шкірки апельсину, І, наче з вікової летаргії, Сусід, до тями повернувшись, каже: – Утомлений шаленством Мельпомени, У цім житті жадаю тільки миру; Ходімо, доки глядачі-шакали На розтерзання Музи не прийшли! Коли би грек побачив наші ігри...
|