|
Можливо, я тобі не милий, Ноче; з безодні світу мрій Мене, як мушлю без перлини, На берег викинуто твій. Ти так байдужо хвилі піниш, Твій спів незгідний не спиню, Та ти полюбиш, ти оціниш Нікчеми-мушлі маячню. Ти з нею на піску приляжеш, І ризою укриєш сни, І нерозривно з нею зв’яжеш Величність дзвону глибини. Крихкі тієї мушлі стіни, Як неживого дому щем, Наповниш шепотами піни, Туманом, вітром і дощем...
|