|
Пишна Саймо1-красо, ти човенце моє колихала, Пустотливим і гострим, ним бавились хвилі веселі. В хвильнім плескоті млість колискову душа наслухала, І стояли оподаль, мов сестри, самітниці-скелі. Звідусюди я чув пісню давню журну – Калевалу, Пісню криці й каміння про долю, що впала титану. І піщана обмілина – здобич вечірнього валу, – Мов княгиня, біліла на червені водного стану. Як зривалися з п’яного сонця стрілки безшелесні, І на дно осідали, і дно супокійне світили, Як хилилось, мов плід переспілий, на віті небесній Ще розіскрене сонце і перші зірниці ряхтіли. Я причалив і висів на берег кудлато-сріблявий; Я не знаю, чи довго, не знаю, кому я молився... Неоміряна Сайма струміла потоками лави, Білий дим над водою тихенько здіймався й вихрився.
1 Сайма – найбільше озеро Фінляндії.
|