1.До чистої землі невільно припадає – Хода нерівномірна ця солодка; Вона іде і ледь випереджає Швидку товаришку і юнака-погодка. Її приваблює задавлена свобода Навіяної кимось недостачі, Ясна догадка, навіть не інакше, – В її ході утриматись бажає Про те, що весняна оця погода Для нас – праматір склепу гробового; Ходу із неї вічність начинає. 2.І є жінки – сирій землі, як рідні, І що не крок, то гулке їх ридання, Воскреслих супроводити і гідні Вітати вмерлих – їхнє визнавання. І домагатись ласки їхньої – марудно, І розлучатись з ними непосильно. Сьогодні – ангел, завтра – як черв’як могильний, А післязавтра – повне невпізнання... Що було кроком – стане недоступне... Безсмертні квіти, небо цілокупно, І все, що буде, тільки обіцяння.
|