|
Я не помер іще, і ще я не один, Допоки я жебрак з тобою, Я насолоджуюсь величністю рівнин Морозом, голодом й імлою. В чудовій бідності, у злиднях, що цвітуть, Живу один, спокійний та утішний, Благословенні дні і ночі, що ідуть, Й солодка праця непогрішна. Нещасний той у нас, кого і тінь ляка, І гавкіт чавить, вітер косить... Напівживий не схожим є на жебрака, Якщо і в тіні не попросить.
|