|
Вдалину і вниз із шовку Неба чоловічок твій Поринає крізь обмовки Сторожких, вразливих вій. І обожнений, нівроку Житиме в вітчизні він – Зачудований вир ока, – Кинь у мене навздогін. Вже він дивиться охоче У зникомість днів і ер – Безтілесний, і урочий, І благальний дотепер.
|