|
Щиглику, я підніму обличчя – Глянемо удвох на світ: День жорсткий зимовий хоче звично Дати щигля нам і квіт? Хвостик-човник, пір’я чорно-жовте, В червінь влитий по саменький дзьоб, Усвідомлюєш хіба, піжон ти, Скільки маєш ти оздоб? А повітря над чолом – патьоки Чорно-пурпурових кольорів! Обома він дивиться – в обидва боки – Не погляне – полетів!
|