|
Не сховає мене від цієї бридні Навіть фурманська спина Москви. Буть трамвайною вишнею страшно мені, «Нащо жити?» – не йде з голови. Ми з тобою поїдем на «А» і на «Б», – Мо’, когось із нас смерть погука. А вона або щулиться, мов горобець, Чи стає, наче здоба пухка. Ледь встигає погрожувать нам із кутка – Та нізащо я не ризикну! А чи ж тепла у когось пальчатка така, Щоб об’їздить всю курву-Москву.
|