1Троянду Гафіза гойдаєш І бавиш дітей знов і знов, Плечима кутастими граєш Мужицьких бичачих церков. Ти в охрі фарбована хрипнеш, Біжиш до гори й до біди, А тут лиш малюночком липнеш Із чайного блюдця, з води. 3Ах, я нічого не бачу, мов камінням присипало, З усіх кольорів мені випало лиш сурік та охра охрипла. Чомусь мені мені вранці не спиться – ранок вірменський сниться, Гадаю – піду подивиться, як живе в Ерівані синиця. Як нагинається пекар, він в піжмурки грається в квашні, Коли із вогню виймає шкірки вологі лавашні. Ах, Ерівань, Ерівань, чи не птиця тебе змалювала, Чи фарбував тебе лев, як дитина, зі свого пенала! Ах, Ерівань, Ерівань, не місто – горішок солоний, Вулиць твоїх ротатих кривії люблю вавілони, Як мулла свій Коран заслинив, життя я провів – безголів’я, Час я свій геть заморозив, гарячої крові не лив я. Ах, Ерівань, Ерівань, не стій, як жагуча принада, Не жадаю я твого замерзлого винограду. 4Як вологу троянду, рот затуливши, Тримала в руках стільники восьмикуті, Весь ранок днів на околиці світу Ти простояла, ковтаючи сльози. І одвернулась скорботно і з соромом Од городів бородатих Сходу: І ось вже лежиш на барвному ложі, І з тебе знімають посмертну маску. 5Руку обвий хустиною – і в вінценосну шипшину, В саму гущавінь целулоїдних терній Відважно, до хрусту, її занур. Здобудем троянду без ножиць. Ти дивись, щоб воно не осипалось зразу, Сміття рожеве – муслин-пелюстки соломонові – І для щербету дичок непотрібний, Не дає він ні масла, ні запаху. 6Держава волаючого каміння – Вірменія! Вірменія! Гори захриплі, збройні боріння – Вірменія! Вірменія! До срібних сурм Азії вічне стремління – Вірменія! Вірменія! Перські монети сонця проміння – Вірменія! Вірменія! 7Не румовища, ні, але поруб могутнього циркулярного лісу, Дубів повержених якорні пні звіриного і легендарного християнства, Рулони кам’яного сукна на капітелях, мов товар із поганської лавки грабовано, Виноградини з голубине яйце, завої баранячих рогів І орли нашорошені із совиними крилами, ще не зганьблені Візантією. 8Морозно троянді в снігу: На Севані сніг в три аршини... Рибалка гірський витяг розмальовані сани блакитні. Вусаті пики ситих пстругів Поліційно стоять на чатах На вапнистому дні. А в Ерівані і в Ечміадзині Велика гора все повітря випила, Їі приманити б якоюсь окариною Чи сопілкою приручити, щоб танув сніг на вустах. Сніги, сніги, сніги на рисовому папері. Гора плине до вуст. Мені холодно. Я радію. 9Цокає об граніт порфірний, Спотикається селянський коник, На лисий цоколь дряпається Дзвінкого державного каменю. За ним з вузликами сиру Курди біжать засапано по стежині, Вони примирили диявола і Бога, Воздавши кожному по половині. 10Яка тут розкіш у селі злиденнім, – Волоссям ткана музика води! Це що за пряжа! Звуки потаємні! Цур їм і пек! Подалі від біди! Вологий спів у лабіринті палко В імлі цвіркоче й потайки веде, Неначе в гості водяна русалка До майстра часу в підземелля йде. 11Я ніколи тебе не побачу, Вірменське небо короткозоре. І вже не погляну, примружившись, На мандрівний намет Арарата. Вже ніколи я не розкрию В бібліотеці авторів гончарних Землі дивної пустотілу книгу, По якій вчилися перші люди. 12Блакить та глина, глина та блакить. Примруж ти очі, правда, все ряхтить, Так мруживсь шах над перснем бірюзовим, Над книжкою із глин, над книжною землею, Над книжкою спекот, над книгою тією, Якою мучимось, як музикою й словом.
|