|
Немов маленьке тільце крилечком Услід за сонцем повернулось, І збільшувальне скельце ондечки На емпіреї запалилось. Мов комариною цяцянкою В зеніті нила і дзвеніла, І заспівом турунним знудженим Розводилась в лазурі скіпка: – Не забувай, хоч розіпни мене, Та дай ім’я, наймення дай мені, Мені з ним легше, зрозумій мене, У глибині вагітній синяви.
|