|
Сестри – втома і ніжність – і прикмет ваших не розрізнити, Медуниці та оси троянду нахилену ссуть. Помирає людина. Пісок же холоне зігрітий. На чорніючих марах вчорашнє світило несуть. Ці тяжкі соти втоми і ніжні ці сіті, Камінь легше знести, ніж ймення твоє в товщі слів! Залишилась у мене одна морока на світі: Золота ця морока, як випити чашу часів. Наче воду підземну, я п’ю каламутне повітря, Час розорано плугом, і ружа землею була. У заповільненім вирі від втоми тяжкі, ніжні квіти, Ружі втому і ніжність в подвійні вінки заплела.
|