|
Мені дісталось тіло – що робити з ним, Таким єдиним, і таким моїм? За радість тиху дихати і жити Кому, скажіть, подяку сотворити? Я садівник, і квітка я, відтак В темниці світу я не одинак. На стекла вічності давно лягло І дихання моє, й моє тепло. На ньому відобразиться узір, Невпізнанний з недавніх пір. Нехай миттєвості стікають муті – Узору милого ніколи не позбутись.
|