|
Що діяти мені з таким моїм, Єдиним тілом, я не відповім. За тиху радість дихати і жить Кому подякувати, ви скажіть? Я – садівник, я також – квітки храм, В темниці світу я сиджу не сам. На вічності непереглядне скло Моє тепло й дихання вже лягло. І непізнаваний з недавніх пір На ньому відіб’ється мій узір. Хай миті протікає каламуть Узору милого вже не здмухнуть.
|