|
Живемо, а під нами – німотні краї, Як балачка бува, ледве чути її; Коли звернеться мовець до мовця, – Пригадають кремлівського горця. Чорні пальці його – ніби жирна черва, Наче гирі пудові, підхожі слова, А тарганячі вуса – лукаві, І виблискують ситтю халяви. Коло нього – юрма тонкошиїх вождів, Йому треба покори нікчемних людців: Хто свистить, хто нявчить, а хто хниче, А він тільки шпиняє і тиче. Мов підкови, кує за указом указ – Кому в пах, кому в лоб, кому в око нараз, Кожна страта у нього – малина, І розширений торс осетина.
|