|
Живемо, наче ми не на власній землі, Нас і поруч не чути. А так, взагалі, Ні розмови не буде й промовця, А згадають кремлівського горця. Повні пальці його, як масні хробаки, І мов гирі пудові – слова-вірняки, Тарганові глузують вусища І халявно блищать чоботища. А круг нього з вождів тонкошиїх бурдей, Він прислугою тішиться напівлюдей – Хто вищить, хто м’явчить, хто кигиче, Він один лиш бабаїть і тиче. Як підкови у дар – за указом указ: Кому в пах, кому в око, у лоб, і, всякчас, Що не страта у нього – малина Для широких грудей осетина.
|