|
Ми живе́мо, країни не видячи змрок, Наші ревні промови не чутно за крок. А де вистачить на співрозмовця, Пригадають кремлівського горця. Його пальці товсті, жирні, мов черв’яки, А слова, наче гирі пудові, важкі. І тарганячі сяють вусища, І халяви його радо блищуть. А навкруг тонкошиїх вождів його збрід Грає послугами недолю́дків щомить. Хто свистить, хто нявчить, а хто пхиче, Він один байбакує і тиче. Як підкови, кує за указом указ – Кому в лоб, кому в око, чи в брови, чи в таз. Що не страта його, – то малина Й осетинська широка груднина.
|